«Історія України» підручник для 7 класу закладів загальної середньої освіти

2.   Печеніги.

Цікаві факти

«Це люди довгобороді, вусаті, які робили набіги один на одного… Вони нікому не платять данини», — повідомляв мусульманин Абу Дулаф про печенігів. Архієпископ Бруно називав їх «найжорстокішими з усіх язичників».

4.   Половці.

Цікаві факти

Після смерті великого князя Всеволода половці прийшли укладати договір із Руссю-Україною. Однак наступник Всеволода князь Святополк Ізяславич відмовився від миру, і половці взяли в облогу місто Торчеськ. Запропонованої після цього угоди з боку Святополка не прийняли вже половці. Лише наступного 1094 р. Святополку вдалося укласти з ними мир, одружившись із дочкою хана Тугоркана. Однак уже в 1095 р. руські князі оголосили війну половцям, убивши послів Ітларя й Кітана, які прийшли до Володимира Мономаха з мирною місією. У відповідь половці кілька разів нападали на Русь-Україну, стаючи для неї головною проблемою. Стало зрозуміло, що в степу з’явився сильний супротивник, і необхідно виробити політику взаємовідносин із ним. У 1103 р. відбувся славнозвісний з’їзд руських князів біля Долобського озера, на якому обговорювалися питання взаємовідносин Русі-України з половцями. Володимир Мономах запропонував об’єднати зусилля дружин усієї Руської землі й перейти від оборони до активного наступу на кочовиків. У 1103, 1111 рр. відбулися походи, у яких брали участь усі руські князі, крім чернігівського князя Олега, який дотримувався миру у відносинах із кочовиками. Це були перші наступальні дії Русі-України на Кипчацький степ, що закінчилися розгромом половців і взяттям трьох половецьких міст-зимовищ (кошів): Сугріва, Балина, Шаруканя. Половці вперше зазнали значних втрат і поразки на власній землі.

Цікаві факти

Розгром половців Володимиром Мономахом призвів до відпливу окремих орд на чолі з ханом Атраком до Північного Кавказу, де вони стали однією з найбільших держав цього регіону. У грузинських джерелах вони згадуються як Велика Кипчакія. Одруження грузинського царя Давида Будівника з дочкою Атрака свідчить на користь того, що Давид вважав Атрака рівним собі. Частина половців на його запрошення в 1118—1120 рр. переселилася до Грузії та склала його особисте військо, частина осіла в приморському Дагестані.

Цікаві факти

У 1237 р. в Угорщину прийшли орди, очолювані ханом Котяном (40 тис. осіб), які залишили помітний слід у її історії.

Хан Котян звернувся до угорського короля Бели IV із проханням надати половцям східні околиці королівства за вірну службу та військову допомогу. Знаючи про монгольську загрозу, що насувалася зі Сходу, Бела погодився й навіть одружив свого сина та спадкоємця на угорському троні принца Іштвана (Стефана) з однією з дочок Котяна Іржебет (Ершебет). Щоправда, згодом Стефан стратив свого половецького тестя під приводом державної зради, що викликало повстання половецьких біженців.

Угорський король Ладислав IV (Ладислав-Половець, або Ласло Кун) засвоїв половецькі звичаї та культуру. За його часів вплив половців настільки зріс, що сам Папа Римський, погрожуючи відлученням, примусив Ладислава в 1279 р. прийняти конституцію про права й обов’язки половців, якою кочовики зобов’язувалися змінити спосіб життя на осілий, не жити в наметах, не поклонятися ідолам та обов’язково хреститися. Однак половці ще довго не могли повністю відмовитися від кочового способу життя й лише на початку XV ст. перетворилися на осілих землеробів. Згодом більшість їх було винищено турками-османами, які в XVI ст. завоювали Угорщину.

У Болгарію половці почали проникати ще до монгольської навали. У 70-ті рр. XII ст. два брати-половці Іван Асен і Петро підняли повстання проти візантійського володарювання. Це повстання призвело до відродження Болгарського царства (Друге Болгарське царство 1185—1393 рр.). Іван Асен I і Петро IV стали співправителями Болгарії. Після загибелі обох братів престол посів їх молодший брат Калоян. Згодом царем став син Івана Асена I — Іван Асен II. За період їх правління Друге Болгарське царство переживало розквіт. Як і в Угорщині, половці почали відігравати значну роль у житті Болгарії та якийсь час зберігали свої звичаї. На користь цього свідчать типово половецькі кам’яні «баби», знайдені в Північно-Східній Болгарії.

Цікаві факти

Історик О. Бубенок обґрунтовував походження таких елементів української культури від кочовиків Сходу, як хата, килими, високі чоловічі шапки конічної або напівсферичної форми, чоловічі шкіряні пояси; наголосив на тотожності українського й північнокавказького важкого колісного плуга. Крім того, він стверджував, що в степах Східної Європи співіснували два господарсько-культурні типи: рухливий кочовий скотарський (переважно тюркомовні етноси) та осілий землеробський із високою питомою вагою скотарства (іраномовні яси, які, до речі, становили більшість населення половецьких міст; слов’яни).

Документи розповідають

Історик О. Пріцак про половецьку загрозу Русі-України

На противагу до враження, яке в кожного виникає на підставі літопису, що половецька загроза була головною проблемою руської історії між 1055 і 1240 рр., об’єктивний історик мусить визнати, що половецької загрози не існувало взагалі. Половці ніколи не прагнули захопити бодай клаптик земель внутрішньої Русі… Коли вони проникали всередину Русі, то через те, що були союзниками однієї з гілок Рюриковичів проти іншої.

?   Обговоріть у групах. Чи згодні ви з думкою історика? Наведіть аргументи на користь своєї відповіді.

Документи розповідають

Арабський дослідник Ал-Омарі про асиміляцію половцями монголів

У давнину ця держава (Золота Орда) була державою кипчаків, але, коли ними заволоділи татари (монголи), кипчаки зробилися їх підданими. Потім вони (татари) змішалися й породичалися з ними (кипчаками), і земля отримала гору над природними й расовими якостями їх (татар), усі вони стали точно кипчаки, нібито від одного (з ними) роду, від того, що монголи (й татари) оселилися на землі кипчаків, одружувалися з ними й залишалися жити на землі їх (кипчаків).

?   1. Якою є роль половців у Золотій Орді? 2. Чому половцям вдалося асимілювати монголів?

5.   Візантійські володіння в Криму в X—XIII ст.

Цікаві факти

У 833—834 рр. на півдні Криму був організований візантійський військово-адміністративний округ, що дістав назву феми Кліматів, або Херсонеса. Ця подія відбувалася водночас із військовою співпрацею з хозарами, а саме будівництвом фортеці Саркел на Дону під проводом візантійського експерта. На сході межі феми включали порт Судак (Сугдея). Ця округа проіснувала до завоювання Константинополя хрестоносцями в 1204 р., після чого Херсонес і Кримська Готія перейшли під владу Трапезундської імперії, а більш заможні Сугдея і Боспор перейшли під зверхність половців. На той час населення Сугдеї перевищувало 8 тис. осіб.

У 1217 р. Сугдею спробували завоювати сельджуки на чолі з еміром Хусамеддіном Чупаном. Висадившись у Сугдеї, емір Чобан вступив у переговори зі старійшинами міста. Правителі Сугдеї всіляко затягували час в очікуванні підходу війська «кипчаків і русів». Половці, що з’явилися, у двох битвах не змогли здолати сельджуків і відійшли в степ, залишивши жителів міста одних вирішувати свою долю. Сельджукам вдалося хитрістю виманити захисників міста з укріплень і розгромити їх у відкритому бою. Проте завойовники не змогли надовго закріпитися в Криму. Тільки-но монголи вперше з’явилися на півострові в січні 1223 р., вони втекли на кораблях, залишивши Сугдею.

Цікаві факти

Візантійське керівництво в Криму негативно ставилося до існування Тмутороканського князівства. У літописі збереглося повідомлення про те, що в 1066 р. херсонський катепан (правитель візантійської феми) отруїв тмутороканського князя Ростислава, а херсонесити, дізнавшись про таке лиходійство, забили його до смерті камінням.