«Історія України» підручник для 7 класу закладів загальної середньої освіти

Архітектура — проєктування, спорудження та художнє оздоблення будівель, а також система будівель і споруд, які формують просторове середовище для життя й діяльності людей відповідно до їх уявлень про красу.

Баскак — намісник хана Золотої Орди в підвладних країнах, який проводив облік населення й збирав данину.

Берестяні грамоти — написи на шматках берести, корі берези, зроблені за допомогою спеціальних писал — загострених металевих паличок.

Билина — жанр героїчного епосу; епічна пісня-сказання про знаменні події із життя народу та героїчні подвиги богатирів. Билинні сюжети створені переважно в часи Русі-України.

Васал — у середньовічній Європі феодал, що отримував земельні володіння та був залежним від більш могутнього сеньйора. У Русі-Україні удільні князі перебували у васальній залежності від великого князя київського й самі мали васалів-дружинників, надаючи їм землі в умовне володіння.

Велике розселення слов’ян — розселення слов’янських племен із їхньої прабатьківщини, розташованої між Дніпром і Віслою, на сусідні землі в V—VII ст.

Внутрішня політика — перетворення, здійснювані представниками влади всередині держави.

Вотчина — феодальна земельна власність, яку можна було вільно передавати в спадок, продавати, дарувати тощо.

Віче — народні збори всього дорослого вільного чоловічого населення, на яких приймали рішення з важливих громадських і державних справ.

Графіті — стародавні написи й малюнки, зроблені гострими предметами на стінах архітектурних споруд, керамічних виробах та інших речах.

«Грецький вогонь» — палаюча суміш, яку під тиском викидали з мідних труб або наливали в мушлі, а потім кидали їх із метальних машин на ворожі кораблі. «Грецький вогонь» горів навіть на воді.

Данина — форма стягнення податків із населення в Ранньому Середньовіччі; у Русі-Україні збір податків до князівської скарбниці з підвладних навколишніх земель.

Держава — система влади, за якої порядок у суспільстві підтримується за допомогою спеціальних організацій і людей (чиновників, наглядачів, армії тощо).

Державотворчі процеси — процеси, пов’язані з виникненням у певних народів держави.

Домен — особисте земельне володіння середньовічного феодала.

Дружина — князівське військо на землях Русі-України у VIII—XVI ст., яке формувалося з найближчого оточення ­князя.

Дуумвірат — спільне правління двох політичних діячів.

Етнічні процеси — зміни, що відбуваються в культурі, мові, традиціях, нормах поведінки історично сформованих груп людей упродовж їх існування.

Єпископ — вищий духовний сан у християнській церкві.

Звичаєве право — затверджене державою правило поведінки, що склалося історично в результаті багаторазового повторення людьми певних дій. Існує на основі звичаю, а не тексту закону.

Зовнішня політика — сукупність відносин держави з іншими державами.

Золотоординське ярмо — традиційна назва системи експлуатації східнослов’янських земель у ХIII—ХV ст. монгольськими завойовниками, встановленої в результаті навали хана Батия.

З’їзд князів (снем) — збори удільних князів Русі-України, які скликав великий князь київський без визначеної періодичності. Учасники з’їздів намагалися вирішувати найважливіші військові справи, погоджували міжусобні суперечки тощо.

Ікона — у християнстві священне зображення осіб або подій біблійної та церковної історії, якому поклоняються віруючі. Батьківщина ікон — Візантія. У Русі-Україні ікони писали на дошках.

Іконопис — мистецтво писання ікон; вид живопису, що має культове призначення.

Імперія — велика монархічна держава; територіальна державна система, усередині якої цілі народи вважаються панівними або підлеглими (М. Дойл, британський вчений).

Інкорпорація земель —поступове приєднання, включення земель однієї держави до іншої зі збереженням, переважно тимчасово, існуючих соціально-економічних відносин.

Історична періодизація — поділ історії на певні періоди, що є хронологічними етапами суспільного або культурного розвитку країн і народів та характеризуються визначними подіями, явищами або процесами.

Історична подія — сукупність пов’язаних між собою важливих фактів суспільного життя, які становлять єдине ціле.

Історичний процес — сукупність історичних подій, що відбулися в певному місті і в певний час.

Історичний факт — дійсні, не вигадані випадки, підтверджені історичними джерелами.

Історичні джерела — усе, що було створене людиною в процесі її діяльності та збереглося до наших днів. Історичні джерела дозволяють вивчати минуле людського суспільства та відображають його історичний розвиток.

Історія України — перебіг історичних подій на землях сучасної України від часу розселення на її території перших людей і до сьогодення.

Кирилиця — одна з найдавніших систем письма (абеток) слов’ян. Названа на честь творця слов’янської писемності просвітителя Кирила. Разом зі своїм братом він створив першу слов’янську абетку (глаголицю), яку пізніше його учні вдосконалили та назвали кирилицею. Вона стала основою сучасних систем писемності в деяких країнах Євразії. Зараз нею як національною абеткою користуються близько 252 млн осіб.

Князь — у східних слов’ян спочатку так називали виборних військових вождів і ватажків родів. Пізніше, коли розвинулася спадкова влада вождів, князі перебрали на себе владу у своїх племінних княжіннях.

Князівська рада — дорадчий орган при великому князі київському, що походить від східнослов’янських племінних рад старійшин.

Кодифікація — засіб систематизації правових норм; упорядкування якого-небудь тексту.

Козак — слово тюркського походження, що означає вільну озброєну людину. Спочатку застосовувалося для назви жителів Дикого Поля, які на свій страх і ризик на цій території займалися різними промислами. Згодом стало позначати соціальну верству.

Кріпацтво — залежність селян, яка полягала в їх прикріпленні до землі, підпорядкуванні адміністративній та судовій владі великого землевласника.

Лавра — назва великого та впливового православного чоловічого монастиря, підпорядкованого безпосередньо вищій церковній владі.

Латифундія — велике приватновласницьке земельне володіння з натуральним характером господарювання, у якому застосовувалася праця залежного населення.

Літопис — історико-літературний твір доби Русі-України та Галицько-Волинської держави, у якому розповідь ­велася за роками. Був написаний переважно церковно­слов’янською мовою із численними домішками місцевої говірки. В інших християнських країнах такі твори мали назву «хроніки», і писали їх найчастіше латиною.

Магдебурзьке право — одне з найпоширеніших систем міського самоврядування доби Середньовіччя в Центральній Європі.

Магнат — найбільш знатний представник шляхти.

Митрополит — вище звання православних єпископів.

Митрополія — церковно-адміністративний округ, яким завідує митрополит.

Мозаїка — сюжетне зображення з окремих різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців тощо.

Міжусобна війна (міжусобиця) — незлагода, розбрат, боротьба за владу між су­спільними групами або окремими особами в державі.

Натуральне господарство — тип організації виробництва, за якого люди виробляють продукти для задоволення власних потреб.

Норми права (правові норми) — загально­обов’язкові правила поведінки, які встановлюються та охороняються державою.

Оброк — частка продуктів (зерно, худоба, птиця, сало, мед), яку сплачували залежні селяни феодалу.

Панщина — безкоштовна праця залежних селян на феодала.

Печеніги — племена тюркського походження, що кочували в степах між Уралом та Дунаєм.

Племінні княжіння — об’єд­нан­ня декількох племен, які за певних умов ставали зародками державної організації.

Плем’я — об’єднання людей, що мали спільне походження, мову, віру та звичаї.

Половецькі «баби» — кам’яні статуї, які встановлювали над курганами — похованнями половецької знаті.

Полюддя — збирання данини продуктами, речами, виробами тощо в Русі-Україні з підлеглих земель, яке здійснював щоосені київський князь за допомогою дружини. Під час полюддя князівські дружинники чинили насильство і грабували населення.

Політична децентралізація (роздробленість) — перерозподіл владних повноважень від центральних органів до місцевих.

Помістя — феодальна земельна власність, яку надавали за службу у війську або при дворі. Її не можна було заповідати, продавати тощо.

Реформи — перетворення, зміни, нововведення в якій-небудь сфері суспільного життя.

Скоморохи — мандрівні середньовічні актори та музиканти в Русі-Україні, що були учасниками свят, обрядів, ігор.

Соціальна верства — велика група людей, становище якої в суспільстві визначено певним спільним обсягом прав та обов’язків.

Союз племен — об’єднання кількох племен, які за певних умов давали початок державній організації.

Стани — великі соціально-правові групи людей, що відрізнялися між собою спадковим, закріпленим у законах становищем у суспільстві, певними правами, привілеями та обов’язками.

Султан — титул монархів у деяких країнах Сходу.

Сюзерен — за часів феодалізму великий феодал-сеньйор, що був господарем над васалами.

Тріумвірат — союз трьох політичних діячів.

Уділ — у Русі-Україні так називали адміністративно-територіальну одиницю, якою управляв князь, залежний від великого київського князя.

Унія — об’єднання, союз. Тут: об’єднання на певних умовах двох держав під зверхністю одного монарха.

«Устав земляний» — збірник норм усного звичаєвого права, нібито (за повідомленням Нестора Літописця) прийнятий київським князем Володимиром.

Фреска — техніка настінного малярства, за якої фарби наносили на вогку штукатурку, а також самі зображення, зроблені в такий спосіб.

Фільварки — багатогалузеві господарські комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча й зберігали чимало рис натурального господарства.

Централізована монархія — форма правління, за якої найвища державна влада зосереджена в руках однієї особи — монарха, що управляє країною з одного центру.

Шляхта — привілейований стан у Польщі, Угорщині, ­Литві, на українських і білоруських землях, що в XIV—XVIII ст. входили до складу Польського королівства й Великого князівства Литовського. Належність до шляхетського стану забезпечувала людині широкі права й привілеї. Головними обов’язками шляхти були військова служба власним коштом і сплата невеликого грошового збору.

Язичництво (від старослов’янського слова «язик» — мова, плем’я, народ) — форма релігії у східних слов’ян, що визнавали багатобожжя. Вони поклонялися силам природи й шанували культ предків. Язичництво передувало християнству, а подекуди й співіснувало з ним.

Ярлик (тюркською «указ») — грамота золотоординських ханів, що давала право на правління князівствами або окремими територіями.

Ясир — полонені, яких захоплювали турки й татари під час нападів на Велике князівство Литовське, Польщу, Московську державу.