Пунктуаційну норму порушено в реченні
Життя прожити — не поле перейти.
Час — є лікарем на всі хвороби.
Обачність — оберіг розуму.
Обережність — підпора мудрості.
Пунктуаційну помилку допущено в реченні
Бути вільним уміти розмовляти з волею.
Свобода — ось універсальний код.
Надія і Віра — мій човен і весла.
Світла думка — незаперечна цінність.
Благословіть в дорогу, матері!
Куди пливеш мелодіє?
Мій побратиме! Заспіваймо пісню.
Не будемо, пісне, прощатись.
Тобі, дочко, кажу, а ти, невістко, слухай.
Ховайтеся пироги, бо ми ваші вороги.
Готуйтеся, люди, бо скоро грудень.
Коли проповідує лисиця, кури, бережіться!
Завтра певно, буде легше всім.
Тихий вечір йде, на щастя.
Багато часу згаяно, на жаль.
Справді, роботи немало навкруг.
По-перше думай, по-друге бери на себе відповідальність.
Ми, наприклад, упевнені в перемозі.
Майбутнє, зрештою, залежить від нас.
Справді, ми потребуємо нових рішень.
Дні наші ніби однакові, але водночас такі різні!
Полем річкою, гаєм милуймося.
На цій землі родяться щедро правда й добро, мудрість і розум.
До людей неси і посмішку, і сміх, і розраду, і пораду.
Сонце і її дитина — обидва матері здаються золотими.
Найцінніші три почуття: любов, дружба, співчутливість.
Зло, насильство, горе усе відступає перед мудрістю.
Мудрість має такі ознаки: терплячість, працелюбність, честь.
Добро роби кожному не розмірковуючи.
Чорну душу не відмиєш, скупавши тіло.
Нехтуючи честю, не вбережеш совісті.
Ґава покачавшись у снігу, не побіліє.
Шелестять явори повиті першою росою.
Сплять сивиною закутані гори.
Небо розгорнуло свій намет — синій, широкий, глибокий.
Рідний степ, широкий, вільний, став перед очима.
Ви уявіть собі; я родився в степах.
Троянда не розквітне: її спалило сонце.
Як пройде негода, стане кращою погода.
Листя жовтіє — поле смутніє.
«Це в нас пісня така,— забриніли бджолята.
Хочеться сусідові сказати: «За співаймо!»
«Цвіте терен»,— тихо ми співали.
Співаймо, щоб вічно жити у сяйві великих справ!
