Пунктуаційну норму порушено в реченні
Обачність — оберіг розуму.
Час — є лікарем на всі хвороби.
Обережність — підпора мудрості.
Життя прожити — не поле перейти.
Пунктуаційну помилку допущено в реченні
Надія і Віра — мій човен і весла.
Свобода — ось універсальний код.
Світла думка — незаперечна цінність.
Бути вільним уміти розмовляти з волею.
Мій побратиме! Заспіваймо пісню.
Куди пливеш мелодіє?
Не будемо, пісне, прощатись.
Благословіть в дорогу, матері!
Готуйтеся, люди, бо скоро грудень.
Ховайтеся пироги, бо ми ваші вороги.
Коли проповідує лисиця, кури, бережіться!
Тобі, дочко, кажу, а ти, невістко, слухай.
Багато часу згаяно, на жаль.
Тихий вечір йде, на щастя.
Справді, роботи немало навкруг.
Завтра певно, буде легше всім.
Майбутнє, зрештою, залежить від нас.
Ми, наприклад, упевнені в перемозі.
Справді, ми потребуємо нових рішень.
По-перше думай, по-друге бери на себе відповідальність.
На цій землі родяться щедро правда й добро, мудрість і розум.
Полем річкою, гаєм милуймося.
До людей неси і посмішку, і сміх, і розраду, і пораду.
Дні наші ніби однакові, але водночас такі різні!
Зло, насильство, горе усе відступає перед мудрістю.
Найцінніші три почуття: любов, дружба, співчутливість.
Мудрість має такі ознаки: терплячість, працелюбність, честь.
Сонце і її дитина — обидва матері здаються золотими.
Нехтуючи честю, не вбережеш совісті.
Чорну душу не відмиєш, скупавши тіло.
Ґава покачавшись у снігу, не побіліє.
Добро роби кожному не розмірковуючи.
Небо розгорнуло свій намет — синій, широкий, глибокий.
Сплять сивиною закутані гори.
Рідний степ, широкий, вільний, став перед очима.
Шелестять явори повиті першою росою.
Як пройде негода, стане кращою погода.
Троянда не розквітне: її спалило сонце.
Листя жовтіє — поле смутніє.
Ви уявіть собі; я родився в степах.
«Цвіте терен»,— тихо ми співали.
Хочеться сусідові сказати: «За співаймо!»
Співаймо, щоб вічно жити у сяйві великих справ!
«Це в нас пісня така,— забриніли бджолята.
